Акторський майстер-клас від Романа Рабиновича

Цими днями в Центрі Леся Курбаса відбуваються заняття з акторської майстерності «Вісім днів оживлення людини». Їх проводить Роман Рабинович, майстер міжнародного центру самопізнання і режисер театру МДУ, який навчає новачків акторським умінням за методикою Євгена Вахтангова – російського актора, театрального режисера та педагога. Нещодавно мені пощастило бути присутньою на майстер-класі, темою якого була ексцентрика. За це заняття я просунулась у пізнанні і розумінні себе та людей. Це були дуже насичені 2 години життя.

 В залі на 3-ому поверсі зібралось близько 40 людей. Роман попросив тих, хто на занятті вперше, розповісти про себе. Таких виявилось близько 8-ми. Це були різні люди – медик, політолог, режисер, інженер і навіть каменяр. Але всіх їх об’єднувало бажання проявити себе в акторському ремеслі – комусь для себе, а дехто планував займатись цим професійно.

 Першим завданням було вийти перед публікою і зробити щось. Будь-що. Таке, здавалося б, легке завдання могло б ввести в ступор пересічну особистість. Але учасники майстер-класу були не такими. Хлопець з Кривого Рогу, що приїхав до Києва для того, щоб реалізувати себе в музиці, вийшовши, сходу став розповідати про примарність реальності і про те, що суспільство не вправі заганяти людину в придумані ним рамки. Дівчина, яка вже не вперше відвідувала заняття, стала шалено безупинно танцювати. Один хлопець підійшов до ведучого з диктофоном та намагався взяти в нього інтерв’ю.

 Далі Роман звернувся до дівчини,  що сиділа біля стіни: «Скажіть ваше ім’я». «Катя», – непевно каже вона, мабуть, побоюючись, що теж треба буде зараз щось виробляти. «Тобто ви – Катя?» – підкреслюючи її невпевненість, запитує Роман. «Так, Катя», – все не може позбутись своєї інтонації вона. «Хм....Добре. А вас як звати?» – запитує він її сусіда. «Я Саша», – ствердно і спокійно відповідає той. «Ви Саша?» – копіюючи та посилюючи тон та інтонацію, запитує ведучий. «Хоча ні… Я Олександр», – з таким же самим забарвленням відповідає хлопець. «Олександр. Добре».

 «А я – Дмитро», – улесливим і звабливим тоном говорить високий білявий хлопець, чим зриває бурю оплесків і схвального сміху.

 Тим часом ведучий продовжував: «Ви помітили, що можна вимовити своє ім’я так, щоб я зрозумів, що ви хочете про себе розповісти? От наприклад, я – не просто Рома. Я Р-р-р-рома, хоча, можливо, зараз цього й не видно. Але я насправді Р-р-р-рома».

 Учасникам заняття явно дуже сподобалась вправа. Вони бурхливо реагували на кожну людину, що вимовляла своє ім’я і радісно плескали в долоні. А я зрозуміла, наскільки близько на поверхні лежить невпевненість людини в собі.

 Після цього чекало ще цікавіше завдання. Треба було вийти на сцену і привітатися з трьома вибраними людьми якось. Тобто з якимись ефектами. Вже згаданий Олександр вийшов, підійшов до однієї дівчини, познайомився з нею і привітався. Потім він перевтілився в суворого охоронця і «прочитав» ім’я дівчини на картці. Третя роль – він привітався до дівчини як до давньої знайомої.

 Далі завдання дещо змінилось – треба було привітатись із кимось абсолютно нейтрально. Це спробували зробити десь половина всіх присутніх. Як вони тільки не виконували цю вправу: і кивком, і взагалі без слів, і обвівши всіх поглядом, і просто пройшовшись біля людей. Врешті-решт було обрано одного хлопця, який зробив це найбільш відповідно до вимог.

 Йому була дана ще одна вправа – в абсолютній нейтральності сісти на стілець, підійти до людей і привітатись із будь-ким. Дуже довго не вдавалось зробити це наспрадві без будь-яких емоцій. Але за допомогою ведучого з часом вийшло.

 Роман став пояснювати: «Для чого нам потрібна була ця вправа з нейтральністю? Щоб зрозуміти природню яскравість себе. Адже вона повинна бути природною, тому що коли ми намагається бути яскравими та ексцентричними, виглядаємо нездорово. А потрібно відновити вихідні параметри психофізики людини. Для цього треба заглибитися в абсолютний нуль.

 Ви бачите, що ми не вміємо простих речей? Для того, щоб нейтрально сісти на стілець, нам необхідно тренуватися більше 20 разів. Чи могли б ви ще сьогодні зранку повірити, що вам доведеться тренуватись це робити? Ми звертаємо нашу увагу на що завгодно, крім речей. Намагаємось зробити їх тисячу за раз, а в результаті не робимо жодної. А за допомогою абсолютного нуля ми відновимо природній інструмент дій».

 Час промайнув непомітно. Вже треба було завершувати. Учасники майстер-класу нагородили Романа бурею щирих оплесків і стали знехотя розходитись.

 Заняття справило незабутнє враження на всіх присутніх – і на тих, хто вже бував на інших майстер-класах, і особливо на новачків. Вони обов’язково прийдуть ще. А по дорозі додому думатимуть про слова Романа: «Запам’ятайте: не треба грати. Потрібно загострити задачі. Відпустити себе для всіх проявів, дозволити собі бути більш яскравим. Звертати увагу на те, як і чому ви щось робите, а не для чого. На процес, а не на результат.

Змініть стиль мислення на вільний! І тоді у вас все вийде».